2 серпня в Підлісненській філії КЗ "Центральна бібліотека" наймолодші учасники етноклубу "Любисток" зібралися на майстер-клас «ДІДУХ НАШОЇ ОСЕЛІ» Діти не лише зробили собі дідухи, а й дізналися про всі звичаї та українські народні традиції .
Ді́дух («дід», «коляда», «колядник») — українська різдвяна прикраса, символ пожертвування найкращого збіжжя у хліборобських культурах.
Дідух — це дідівський дух, чи дух дідів, тобто всіх попередників роду. Цей давній обряд засвідчує те, з якою великою шаною й повагою ставилися пращури до свого родоводу.
Перший або останній сніп або інша частина врожаю має особливе значення в більшості хліборобских культур не лише Європи, але й інших частин світу. Дідух символізує дух врожаю (а не предків), який завдяки збереженню снопа та особливим ритуалам, пов'язаним з його знищенням переноситься від минулого врожаю до наступного. Будь які інші пояснення цих традицій є більш пізніми нашаруваннями, обумовленими змінами в культурі та релігії людей, які цих традицій дотримуються.
Дідуха робили з першого зажинкового чи останнього обжинкового снопа. Напередодні свят зі стеблин обрядового снопа формували кілька пучечків, обв'язували їх соломинками чи кольоровими нитками. Потім такі дольки складали докупи й обкручували стрічками. До хати його вносили напередодні Різдва. Після обходу обійстя урочисто заносили до хати необмолочений пшеничний чи житній сніп, що спеціально зберігали від часу обжинків. У народі цей святковий сніп називали «дідом», «дідухом», «колядою», «колядником». Він перебував в оселі до Нового року або до Водохреща.
Саме в час перебування дідуха в оселі, мають зійтися всі душі родичів, щоб разом повечеряти. Тому на Багату кутю для покійників клали біля Дідуха, де начебто мають перебувати душі пращурів, ложки, а на ніч поруч ставили й коливо (виготовлену з меду й приправлену кутею страву). Так мало тривати доти, допоки сніп перебуває в оселі.
Традиція ставити на Святу вечерю дідух тягнеться з часів язичництва.
Існують дві версії, чому 6 січня із першою Різдвяною зіркою люди заносили у хату «хлібне дерево». За однією з них, коли на полі закінчувалися жнива, а селяни збирали урожай — це було справжнім святом. Щоб відзначити радісну подію, люди несли з поля до хати останній обжинковий сніп. Або кажуть ще, коли Ісус Христос народився в стаєнці, то було дуже холодно. У стіні Йосип знайшов шпарину і затулив її снопом із соломи. Звідтоді існує звичай на Святу вечерю застеляти підлогу в хаті сіном та ставити на чільному місці у кутку дідух — символ затишку та тепла.
Дідух ставили на найпочесніше у хаті місце — під образами. Навесні дідуха спалювали, на знак закінчення зими. Тліючими вуглинками від дідуха хлопчикам 12—13 років підсмалювали кінчик пучка волосся, «щоб не боявся нічого в цьому житті» — це вважалося першим посвяченням у парубки.
Існують триногі, п'ятиногі дідухи. Плетуть з жита чи пшениці; де їх було обмаль, могли використати овес. Прикрашали дідуха волошками і калиною.
