Етноклуб "Любисток" та "Чорнобрива хата" запросили читачів Підлісненської філії КЗ "Центральна бібліотека" на етнопосиденьки "Котився горщик через дорожку". Учасники заходу побували на екскурсії у "Чорнобривій хаті" та дізналися все про давній символ українського народу горщик, страви, які в ньому готували та як його використовували в побуті та в обрядах.
У давнину вважали, що глечик мав силу оберегу, символізував повне життя. Коли купували глиняний посуд, обов’язково дослухалися до його «голосу». За тембром розрізняли «горщика» – чоловіка і «горщицю» – жінку. У домі повинні треба було мати і горщики, й горщиці, щоб панувала злагода в родині, добре велося й жінкам, і чоловікам.
• Слово «горщики» («горшки») вживалося не лише для позначення виду посуду, але й як узагальнююча назва глиняного посуду загалом та на позначення гончарного виробництва.
• Для виймання з печі горщиків в кожної господині існував набір рогачів – кожному горщикові відповідав «свій» рогач. В Мелітопольському міському краєзнавчому музеї зберігаються рогачі різної форми та довжини.
• Гончарі кожного осередку виготовляли горщики різноманітних розмірів. Там, де рівень розвитку гончарства був високим, різновидів було більше, порівняно з іншими.
• Найменший горщик (у середньому – 0,5-1 л) – горщя, горщечок, горщочок, махітка, махотка, дробина, варишка, кашненя, укладчик горня, питун – використовувався на території України переважно для приготування страв для дітей. У ньому також тримали масло й сметану.
• У розмовно-побутовій лексиці відомі назви горщиків, що характеризують їх форму і властивості. Приміром, високі горщики називали «стовбун» (Опішня (Полтавщина)), «рослий», «високий» (Комишня, Хомутець (Полтавщина)), широкі й низькі – «плоскун» (Опішня (Полтавщина)). Поширеними на Полтавщині були й такі назви горщиків як «чавунець» або «казанок», що формою нагадували металеві заводські вироби, характерною особливістю яких була відсутність вінець