«Шість свічок. Шість мільйонів історій» реквієм пам'яті

 

 Це Голокост – всього одне лиш слово,

Та його сенс – пекучий болі жар,

Вбивали всіх!.. старого і малого,

І мало хто життя порятував.

Дивились в вічі, не щеміло серце,

Пуста душа і всі думки пусті,

«Як можеш ти стрілять? Скажи, убивце!

Вони ж прийдуть до тебе уві сні.»

Чи їх вина, що родом із євреїв?

Чи їх вина, що не такі, як всі?

Невже ж і смерть заслужує трофеїв?

І щастя можна віднайти в сльозі?

Постане між думками знову прірва,

Над Яром смерть махне своїм крилом,

Якщо убивства - це є ваша віра,

Тоді скажіть: «Що ви назвете Злом?»

     27 січня весь світ вшановує пам’ять загиблих в роки Голокосту – жахливої трагедії, жертвами якої стали близько шести мільйонів євреїв Європи. Це число закріплене у вироках Нюрнберзького трибуналу.

В Україні було розстріляно понад півтора мільйона людей, але й до сьогодні дослідники не мають точних даних щодо справжньої кількості знищених нацистами євреїв та ромів.

Символом нелюдських страждань, траурним місцем, де відбулись масові розстріли жертв (переважно єврейської національності) в Україні і за її межами вважається Бабин Яр.

Пам’ять про Голокост необхідна нам, щоб наші діти ніколи не були байдужими спостерігачами проявів ворожнечі. Тепер, коли Голокост відходить у минуле, нинішнє покоління має продовжити естафету пам’яті і відстоювати гідність людини. Темою цього дня є вічна пам’ять і зобов’язання докласти зусиль до недопущення геноциду і злочинів проти людяності.

27 січня у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року. Генеральна асамблея ООН прийняла 1 листопада 2005 року Резолюцію № 60/7, у якій говориться, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…». Саме цей документ оголосив Днем пам’яті жертв Голокосту 27 січня. В цей день в 1945 році війська 1-го українського фронту увійшли до нацистського табору смерті Аушвіц. Цей табір став у сучасному світі символом нацистських злочинів.

Голокост, Шоа – переслідування та масове винищення нацистами євреїв під час Другої світової війни. Жертв знищували лише за етнічну приналежність.

Нацистська расова політика базувалася на дискримінаційних заходах, що з часом переросли у масові страти. План «остаточного вирішення єврейського питання» зазнавав змін у процесі краху нацистського «бліцкрігу» в СРСР. Перспективи переселення євреїв у певну місцевість (на територію Польщі – район Кракова, на Мадагаскар чи за Уральські гори) з розгортанням подій Другої світової війни виявилися примарними. Нацисти вдалися до терору.

Голокост євреїв на окупованій нацистами території СРСР відрізнявся від подібних заходів у Європі. Там євреїв заганяли в гетто, з часом могли відправити до місць масових знищень у газових камерах. На українських землях більшість єврейського населення загинуло від куль у протитанкових ямах. Їх викопали ще за радянської влади військовополонені, місцеве населення чи самі жертви.

Страхітлива політика терору проти євреїв в окупованій Україні знищила їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Жертвами Голокосту стали понад 1,5 млн осіб.

Місця найбільших масових страт євреїв в Україні: Бабин Яр (Київ) – більше 100 000, Богданівка Одеської області – понад 40 000, Дрогобицький Яр (Харків) ‑ близько 20 000, Кам’янець-Подільський – 23 600, Дальник Одеської області – близько 18 000, урочище Сосонки біля Рівного – понад 17 000 жертв.

Кіяновська М. Бабин Яр. Голосами / Маріанна Кіяновська. – К : Дух і Літера, 2017. – 112с. ХХ століття. Київ. Протягом Другої cвітової війни в урочищі Бабин Яр було знищено близько 100 тисяч осіб, із них – 65-70 тисяч євреїв. Це якщо вірити офіційним даним, але чи завжди живі рахують мертвих?

Усе, що робить нас людьми, перебуває у позачассі. Це – здатність серця до співчуття, здатність розуму до перетворення «своїх» і «чужих» у «наших». Кіяновська проживає останні миті з кожним приреченим, із кожним із них прямує до Голготи ХХ століття – Бабиного Яру:

…я не хочу собак і солдатів хочу спати і мама зі мною… (с. 17)

жінка плаче з дитиною скраю я дивлюся на них і вмираю… (с. 87) …

шмулік впав із кулею у скроні і перевернулася земля… (с. 20)

«Осінні дерева пошепки переповідають вітрам століть жахливу історію свого ґрунту. Ворон кряче, ніби священик відспівує кожного: Шмуліка, Розу, Яшу, Іцхака. Десь за обрієм вчуваються голоси, що їх почула й записала Кіяновська. І несуттєво, якою мовою говорять ті голоси, яка в них віра і національність. Важливо, що це – люди. Збірка поезій «Бабин Яр. Голосами» – це радість болю бути почутим.

Нам усім, без усіляких расових і класових штук — просто людям — лишається надважлива місія: не боятися знати, дізнаватись і пам’ятати, щоб не дай Боже, ще колись! Нам допоможе в цьому книга поезій Маріанни Кіяновської «Бабин Яр. Голосами». З перших її рядків, акценти й паузи в котрих кожен розставить сам, чути, як голосно свідчить убитий, як боляче розростається світло, як неминуче починається гроза.»