Свічка мовчазного читання «Пам’ять на полицях бібліотеки"

 

Запрошуємо до тихого читання книг про Голокост — без слів, без обговорень, без поспіху.

Лише книга, світло свічки й пам’ять.

Ці сторінки — не просто історії.

Це голоси людей, які хотіли жити.

Це слова, що вижили, коли мовчав світ.

Обери книгу.

Посиди в тиші.

Прочитай кілька сторінок.

І збережи пам’ять у собі.

Читати — означає пам’ятати.

Пам’ятати — означає не допустити повторення.

Снайдер Тімоті. Чорна земля. Голокост як історія і застереження / Тімоті Снайдер ; з англ. переклали: П. Білак, О. Камишникова, Т. Родіонова ; наук. ред. В. Склокін. – К. : Медуза, 2017. – 394 с.

Ґрунтовне дослідження історика Тімоті Снайдера, що вже встигло стати світовим бестселером, пропонує новий погляд на великий злочин ХХ століття й водночас розкриває ризики, з якими ми стикаємося в ХХІ столітті. На основі нових джерел зі Східної Європи і забутих свідчень вцілілих, «Чорна земля» визначає Голокост як подію, яка є нам ближчою і зрозумілішою, ніж здається на перший погляд – і від того ще страшнішою. Переосмислюючи уроки Голокосту, автор підсумовує: ми не зрозуміли сучасність і поставили під загрозу майбутнє. На початку нового століття доводиться озиратися на початок минулого: боротьба за ресурси, продовольча криза супроводжуються ідеологічними викликами світового порядку. Тож Голокост – це не лише історія, а й застереження.

У своїй книзі «За те, що євреї» Василь Даценко розповідає про долю єврейського населення Кіровоградщини в роки Другої світової війни. Автор наводить вагомі докази того, що територія області була рідною для багатьох євреїв до тих пір, поки її не окупували нацисти.

Крім того, в книзі представлені записи з щоденника єврейського хлопчика Йосипа Бутовецкого, історії про «Праведників світу» - неєвреїв, які ризикували власним життям заради порятунку євреїв, а також уточнені дані про кількість жертв Голокосту на території області.

Кіяновська М. Бабин Яр. Голосами / Маріанна Кіяновська. – К : Дух і Літера, 2017. – 112с. ХХ століття. Київ. Протягом Другої cвітової війни в урочищі Бабин Яр було знищено близько 100 тисяч осіб, із них – 65-70 тисяч євреїв. Це якщо вірити офіційним даним, але чи завжди живі рахують мертвих?

Усе, що робить нас людьми, перебуває у позачассі. Це – здатність серця до співчуття, здатність розуму до перетворення «своїх» і «чужих» у «наших». Кіяновська проживає останні миті з кожним приреченим, із кожним із них прямує до Голготи ХХ століття – Бабиного Яру:

…я не хочу собак і солдатів хочу спати і мама зі мною… (с. 17)

жінка плаче з дитиною скраю я дивлюся на них і вмираю… (с. 87) …

шмулік впав із кулею у скроні і перевернулася земля… (с. 20)